Моя мама покинула нас з татом тоді, коли мені ще й рік не виповнився. Лише записку залишила, на яку зверху поклала ключі від квартири.
У записці йшлося про те, що вона втомилася від постійної домашньої суєти, баняків і приготування їжі, та від мого постійного плачу.
Одним словом, у неї здали нерви. Куди подалася мама – нам не відомо. Батько й шукати її не став, якщо вона вирішила піти, отже це її вибір.
Ми жили вдвох, і тато мені замінив всіх на світі. Потім в його житті з’явилася нова жінка, моя мачуха. Вони одружилися і народили мені сестру Вікторію.
Тато нас однаково любив, наскільки мені це здавалося, а от його дружина вважала, що їхню спільну дочку тато не долюблює.
Коли ми виросли, а батько постарів – то він прийняв важливе рішення. У його дружини залишилася квартира від її батьків – у якій тато зробив ремонт і купив необхідні меблі і техніку за власні гроші, і наша квартира.
Наша квартира – це та, у якій ми жили спочатку з моєю мамою, а потім і з мачухою. Ця квартира була більшою і в кращому районі. Її тато вирішив переписати на мене. Воно й не дивно. Адже вона була моєю ще задовго до того, як в нашому житті з’явилися моя сестра Вікторія і її мама.
Моя мачуха, як це почула, розізлилася не на жарт. Вона такий скандал влаштувала. У батька аж тиск піднявся.
Вона ж вважала, що її квартира має залишитися суто її дочці, а цю, в якій ми всі живемо, батько зобов’язаний поділити між нами з Вікторією навпіл.
Ці сварки продовжувалися досить довгий час, і здавалося, що мою мачуху вже ніщо не вгамує.
Тоді батькові це набридло, і він сказав, що подає на розлучення, і вона хай поверне йому всі гроші, які він вклав в ремонт її старої квартири.
Тоді нарешті мачуха присіла і заспокоїлася. Принаймні, я так думала. Коли батько помер, вона знову взялася за своє. Навіть подала на мене позов до суду. Хотіла відсудити половину тієї квартири, і це як мінімум.
У суді вона навіть кричала: – Ти вкрала житло у рідної сестри! Як тобі не соромно нам дивитися у очі?!
Добре, що суддя був справедливий і прийняв рішення на мою користь. До того ж батько придбав ту квартиру, коли був у шлюбі із моєю мамою, то ж вона по праву і належала мені.
Після цього випадку ми із мачухою бачилися всього один раз – тоді, коли я зібрала всі її речі і віддала їй. Адже жити в моїй квартирі вона не могла після своїх вчинків.
Сестра спочатку на мене ображалася і не хотіла ні розмовляти, ні зустрічатися. Але якось з часом ми навіть почали дружити в інтернеті і кілька разів сходили на каву.
Маю надію, що одного дня вона все зрозуміє, і наше спілкування налагодиться. Ми ж з нею не чужі люди, як не крути.
