У мене дві мами, і я їх люблю однаково сильно. Точніше, навіть не у мене, а у нас з братом. Одна мама нам подарувала життя при народженні, а інша – подарувала нам його дещо пізніше.
Ми з Михайликом народилися у досить не бідній родині. Я б сказала, що навіть у інтелігентній. Наша мама працювала бухгалтером на великому заводі, а тато був старшим слідчим з особливо тяжких злочинів у районному відділку поліції. Вони дуже хотіли мати велику міцну і щасливу родину, де б лунав дзвінкий сміх і тупотіли маленькі ніжки.
Саме тому спочатку народили мене, а тоді мого молодшого брата – Михайлика. В ідеалі мама з татом мріяли про чотирьох діток, і це як мінімум. Та на все, як то кажуть, воля Божа.
Ми росли активними і веселими дітьми. Батьки нас балували. Ми мали абсолютне усе. І найгарніший одяг та взуття, і наймодніші іграшки. Кожного року їздили відпочивати на море, а перед початком навчання – в гори.
Батьки мріяли ще про дітей, та їм це не вдавалося. У батька була складна робота і одного дня, коли мама дізналася про вагітність третьою дитиною, вони поверталися додому. Саме тоді назустріч їм виїхала велика вантажівка, якщо не помиляюся – це був молоковоз.
Жигулі моїх батьків просто розтрощило під колесами тієї машини. Вони загинули на місці. Як виявилося, батько знайшов докази винуватості одного чоловіка у злочині і саме за них поплатився життям.
Нас з братом хотіли забрати до інтернату. Родичів у нас не було, лише старенька бабуся, якій нас ніхто б не віддав.
По сусідству жила тітка Рося. Точніше – Роксолана. Із чоловіком. У них не було дітей. У молодому віці тітка Рося була вагітна, але чоловік її попросив зробити аборт, бо обоє були із дитячого будинку і не мали даху над головою. От тому у них і більше не може бути дітей.
Всі наступні роки вони дуже шкодували про свій вчинок, та вороття назад нема.
Коли нас з братом забрали органи опіки і піклування, наступного дня до нас примчала тітка Рося з чоловіком. Вони намагалися з усіх сил нас повернути додому. Спочатку мого брата хотіли забрати інші люди, потім за нас разом хотіла директриса бонус. Чи вірніше – взятку.
Мовляв за додаткову плату вона посприяє, щоб мене і Михайлика віддали до тітки Росі. Правдами чи не правдами ми повернулися додому. Тітка Рося замінила нам маму, а її чоловік – батька. Бабуся також жила з нами, і її вони любили як рідну.
Всім, що ми зараз маємо з Михайликом, ми завдячуємо своїм другим батькам. Вони нас виховали, дали освіту і поставили на ноги.
Багато моментів ми пережили всі разом. Якби не вони – не знаю, як би склалася наша доля з братом.
Сьогодні мамі Росі – шістдесят. Ми з Михайлом спішимо до неї на гостину. І знаєте, ми придбали їй два подарунки: машину і телевізор плазмовий.
У неї були лише дві такі мрії, і ми вирішили їх здійснити. Нехай авто маленьке і не нове, але таки ми на нього самі заробили.
Всі інші мрії у мами Росі були лише про те, щоб ми з братом стали хорошими людьми.
Коли ми приїхали на батьківських ґанок на автомобілі і почепили банта – мама Рося вийшла з дому і заплакала. Ми ж простягнули їй ключі і сказали, що ми її любимо і цінимо, адже вона нам подарувала все, що ми маємо.
Потім ми довго розмовляли і плакали. А наш другий тато за той час підключив новенького телевізора.
