Уляна завжди гарно вчилася і була відмінницею. Можна було б сказати, що батьки нею натішитися не могли, але – ні. Її батьки тримали її у дуже жорстких рамках. Забороняли абсолютно все і заставляли постійно гризти граніт науки.
Бідолашна дитина постійно страждала від їхніх методів виховання. А все тому, що її батьки все життя змагалися із своїми родичами щодо того, хто кращий і успішніший. От і продовжили навіть на дітях ці ігри.
Одного дня Улянка не прийшла додому після уроків. Точніше батьки її не бачили ще від ранку. Пізно ввечері дитини також не було.
Мама зайшла до кімнати. В Улянчиній кімнаті було ідеально чисто, та все складено, наче під лінійку. На акуратно заправленому ліжку сидів плюшевий ведмідь, який в руках тримав зігнутий по середині папір.
В листі було написано наступне:
“Мамо, я більше так не можу. Мені набридли постійні змагання між вами й іншими родичами. Я втомилася вчитися постійно, лише щоб ви були задоволені.
Я також жива людина. Мені потрібна свобода і нові емоції. Тому я йду від вас. Не чекайте мене.
Я познайомилася з хлопцем. Він високий і красивий. Займається професійно боксом. Забезпечити нас він зможе, адже він займається боями на виживання.
І ми хочемо зробити парні татуювання на всю спину. Круто, правда ж? Я впевнена, що твоя сестра і татовий брат точно будуть заздрити.
Ми також плануємо народити багато дітей. Ні, не просто так, а щоб отримувати пільги і допомогу від держави. На ці гроші зможемо жити і займатися дегустацією пива.
До речі, тебе мабуть серце прихопило? Так мій коханий має чудо-порошок, який знімає всі болячки.
А зараз, коли ти це дочитала мамо, хочу тобі сказати, що це жарт. Я отримала першу в житті незадовільну оцінку. Тому я у Віти в гостях. Залишуся на кілька днів, готуватися до контрольної.
Як ти перестанеш на мене злитися – зателефонуй. Люблю, Уля”.
