Нас ледь не розсварив наш рідний син. Ми були за мить від розлучення.
У нас два сини. Між ними трішки більше року різниці. Так вже у нас вийшло. Самі були шоковані. Зараз старшенькому чотири. Він ходить до дитячого садочка та стрімко розвивається.
Ще зовсім недавно і слова вимовити не міг, а зараз його й не спинити. Такий вже хитрющий, шустрий і балакучий. Постійно сміємося, і в кого він такий взявся.
А останнім часом він любить збирати пусті баночки від ліків і ними гратися. Каже що буде лікарем. Ех, ці дитячі мрії.
На ці вихідні нас запросили на весілля. Ми спочатку думали відмовитися і не йти, але відпочивати також потрібно. Та й свекруха люб’язно запропонувала посидіти із синами.
Ми гарно відпочили на весіллі, натанцювалися так, наче у нас й нема двох дітей. Одним словом, відвели душу від домашньої рутини.
Ввечері після садочку наші сини полюбляють ще на дитячому майданчику гратися. Та й в будинку у нас багато дітей. То ж компанію вони мають.
Я в цей час сиджу на лавочці і спостерігаю за їхніми іграми. Аж раптом до мене підбігла Єва, сусідська дівчинка, вся в сльозах. Я поцікавилася в неї, чому вона ридає.
Дівчинка продовжувала схлипувати, далі трішки заспокоїлася і сказала, мій старший син їй сказав ось що:
– Ти знаєш, що твій тато – це мій тато.
Єва плакала і казала, що це лише її тато, і вона не буде його ні з ким ділити. Та й у мого сина є його батько.
Мені стало якось ніяково, ще й на ці слова підійшов мій чоловік. Ми намагалися заспокоїти бідолашну дівчинку. Запевняли її, що нашому сину не потрібний її батько, що він свого має.
Тоді ми покликали нашого старшенького підійти до нас і вирішили з’ясувати що це таке він верзе.
Син спокійно відповів:
– А до чого тут я? Бабуся сказала, що я син Івана з сорок шостої квартири. А я й повірив. Бабуся ж мене ніколи не обманює.
Ми зателефонували до свекрухи, яка нам сказала, що наш шибеник заховав її каплі від серця і ними грався під столом. Наче він лікар. Тому вона його й охрестила сином сусіда Івана, який у нас завідувач аптеки.
Сміх та й годі.
