Я втікав стрімголов – історія про те, чому я більше ніколи не буду знайомитися в Інтернеті

Зараз мені 35 років. У студенські роки я міняв дівчат, як шкарпети. Гульвіса був ще той. І муки совісті мене ніколи не гризли. Словом, шалена у мене була молодість. 

Та от впродовж останніх років я самотній. Не можу собі знайти другу половинку. Зараз усі молоденькі дівчата такі легковажні, а ті, хто посерйозніше – вже заміжні.

“Це тобі відпалата за те, що колись дівчат майже щодня міняв” — сказав я сам собі і зареєструвався на сайті знайомств. Заповнив анкету, прикріпив своє найкраще фото та почав вести переписку з дівчатами. 

Та тут виникла проблема: ті дівчата, які мені запали в душі не відповідали мені, хоча не розумію чого, я ніби красунчик,  а ті, які все таки відписували і погоджувалися на побачення таємничо зникали після першої нашої зустрічі. Виявилося, що знайти хорошу дівчину та закрутити з нею роман важче, ніж я думав. 

І тут, нарешті, мені написала одна дівчина. Зовні, судячи з фото, вона була не надто красивою, але я вже давно зрозумів, що гарне личко — не найголовніше в стосунках. Мені тоді було 25 років і я шукав людину близьку по духу, а не фотомодель. У нас зав’язалась довга переписка. Ми обговорювали все на світі. Було все легко і невимушено. 

Через місяць спілкування онлайн я наважився запросити її на зустріч. Якраз в цей час відбувалося святкування Дня Міста, тому людей було багатенько. 

Я прийшов на місце зустрічі першим. Пройшло півгодини, а дівчини все не було. Вирішив я зателефонувати їй.  

Виявляється, що я перептулав локацію і вона вже давно мене чекала в іншому місці. 

Я щодуху спішив туди. Прибіг, ледь дихаючи, а її нема. Тут хтосьзі всієї сили стиснув моє плече. Я акуратно повернувся і побачив дівчину крупної тілобудови. Роздивившись її обличчя, я зрозумів, що це та сама дівчина зі сайту знайомств. Вона було дуже високою, а її біцепс був вдвічі більший, ніж мій. На фотографії вона виглядала зовсім іншою.  

Ми привіталися і вона повела мене знайомити зі своїми друзями, які якраз купляли пиво. Людей було так багато, що, я певна річ, загубився в цьому натовпі. Я сприйняв це як знак долі і стрімголов побіг геть звідси. Я біг так швидко, не оглядаючись, бо боявся випадково побачити її за своєю спиною. 

Дорогою додому я викинув  сім-карту і купив новий стартовий пакет. Видалив анткету зі сайту знайоств. “Більше жодних знайомств онлайн”, — пообіцяв я сам собі та записався в басейн. Тут я зустрів чудових людей, які стали моїми справжніми друзями.

Одного разу мій новий друг Євген запросив мене в ліс на шашлики. Я прийняв його пропозицію, бо люблю проводити час на свіжому повітрі та й ще з хорошою компанією. І, знаєте, це похід виявився неабияким вдалим, бо там я познайомився з прекрасною дівчиною – своєю теперішньою дружиною.

Оцініть статтю
To-Day
Я втікав стрімголов – історія про те, чому я більше ніколи не буду знайомитися в Інтернеті