Всі навколо кричать, що я “нікудишня” мама

Мамою я стала рано, мені тоді було всього-на-всього 17 років. Звісно, що тоді, я не знала, як правильно виховувати донечку. З самого початку всі лізли до мене зі своїми порадами і рекомендаціями, яких я не потребувала. Мене це дуже злило. А як тільки я говорила, що мені до лампочки їхні поради і що я дам собі сама раду, чула у відповідь: “Ой, ну ми ж допомогти хочемо. Що ти можеш знати, ти ще молода і зелена, а ми вже своїх дітей виросли”. Без будь-якого докору сумління, я відправляла цих помічників дивитися за своїми дітьми, а не вказувати, що маю робити я. 

Одного разу ми з дитиною гуляли на дитячому майданчику. Дівчина стрибала та бігала, раптово зашпорталася і впала. Я сиділа недалеко на лавочці і крикнула їй: “Не лякайся, сонечко! Все добре, вставай. Ти не сильно вдарилася?” Вона піднялася повитирала колінка і побігла далі бавитися.  

Всі батьки, які були також на майданчику почали докучати питаннями: “Ти що? Чому ти ніяк не зреагувала на падіння дочки?” – горланила на мене одна мамочок. “Хіба так можна ставитися до дитини? Ти безсовісна, народила дитину і дивишся за нею!”– докинула вогню інша.

Мені було вкрай неприємно це чути. Та, незважаючи на це, я продовжувала виховувати Терезу, так як вважала за потрібне. В мене є свої погляди на виховання дітей і я їх дотримуюся. І на мою думку, це не етично влізати в особисте життя інших. Так, я не мчу до доньки, тільки-но вона почне плакати. Коли вона падала, я давала можливість Терезі встати самій, не прибігаючи до неї. Навіщо так опікати чотирьох літню дівчинку? Я хочу, щою моя донька виросла сміливою і самостійною дівчиною, яка вміє знайти вихід з будь-якої ситуації та не впадає у істерики через дрібниці.  

Зараз Терезі вже десять років. Варто сказати, що вона набагато відповідальніша, ніж її однолітки. Чому я так думаю? Пояснюю: коли її ображають, то вона нікому не жаліється, а сама дає здачу. Вона може надати собі першу допомогу, якщо впаде з самоката, бо знає, де знаходиться аптечка і як нею користуватися.Тереза також допомагає мені по господарству: систематично прибирає у своїй кімнаті, миє посуду. Якщо я, не дай Боже, захворію, то вона з легкістю може приготувати мені поїсти, наприклад зварити кашу і зробити салат, а потім піти спокійно гратися з дітьми. 

Так, я нікудишня мама, бо у моєї донечки дитинство було геть не безхмарне. Та з тим, я дала їй чимало цінних навиків, навчила тому, що полегшить їй життя в майбутньому. Я чекаю на другу дитину і через тиждень призначені пологи, але я знаю, що поки мене не буде, Тереза у всьому допоможе чоловікові.

Можливо, я помиляюся. Але разом з тим, я впевнена, що моя донька виросте самодостатньою жінкою та хорошею господинею, а її майбутній чоловік буде мені руки цілувати, за те, яка я “погана” мама. 

Оцініть статтю
To-Day
Всі навколо кричать, що я “нікудишня” мама