Важко було прийняти це рішення, але я відправила тата у будинок престарілих. Але не спішіть мене засуджувати

Моя мама померла від важкої і затяжної недуги, а після цього зразу захворів тато. У нього почалися проблеми з пам’яттю. Через це його звільнити з роботи. 

Мій тато, після цього випадку, ще деякий час зранку збирався на роботу разом зі мною. Він не пам’ятав те, що він більше працює. Щоранку я про це йому нагадувала, а він мені не вірив. Влаштовував жахливі сцени та сварки. В мене не було іншого вибору, як закривати його вдома. Але, водночас, я боялася, що він викинеться з вікна, ми ж бо живемо на шостому поверсі. 

Згодом у батька самопочуття погіршилося: він вже не міг нормально сформулювати і озвучити свої думки. Також його турбувало безсоння: кожної ночі він горланив, стогнав і бігав по квартирі. А мені зранку треба було йти на роботу. Як після цього я могла нормальнота ефективно працювати? Мої думки були зайняті тільки тим, що робить тато і чи він нічого не заподіяв собі чи нашому житлу.

 А він міг витворити різне. Він шпалери здирав, плитку у ванні кімнаті вимазував усім тим, що містилося в унітазі. Підгузник, який я одягала йому, він відразу знімав. 

Кожного разу, коли я йшла на роботу, то відключала воду і газ. Бо одного разу тато включив конфорку плитці і газ заполонив всю квартиру. Добре, що я вчасно прийшла додому.  Я ховала від нього усе, що могло нанести шкоду. 

Мене хотіли призначити керівником відділу, але я відмовилася від цієї посади. Бо ця робота передбачала часті відрядження і затримки в офісі. Я не могла на це погодитися, адже в мене вдома хворий тато. Залишати його одного вдома надовго було вкрай небезпечно. 

В особистому житті також почалися негаразди. Ми з Богданом планували одружитися. Він знав, що робиться в мене вдома, тому з терпінням очікував, яке рішення я прийму. З Богданом ми почали зустрічатися все рідше, бо я завжди була, як не втомленою, то занятою. Я розуміла, що можу втратити любов всього мого життя, якщо надалі все триватиме так. 

Я могла залишитися без хорошої роботи та чудового нареченого. А ще я дуже мріяла народити дитину.  

Я поставила сама собі питання: занапастити своє життя чи все-таки наважитися віддати тата в спеціальний заклад, де за ним будуть доглядати? Вирішила відправити батька в будинок престарілих. Татові там добре, там чудовий персонал, який турбується про нього. Я його часто провідую, але шкода, що він не завжди мене впізнає. В кімнаті, де поселили тата завжди чиста і годують там добре.

Зараз я не переживаю за тата. Колись мені було лячно залишати його одного вдома і йти на роботу.  

На мою думку, я вчинила правильно. Через три місяці у нас з Богданом весілля. У мене в серці живе надія, що в найближчий час ми станемо щасливими батьками. 

Оцініть статтю
To-Day
Важко було прийняти це рішення, але я відправила тата у будинок престарілих. Але не спішіть мене засуджувати